Під час локдауну між серпнем та жовтнем 2020 я провела дев'ять інтерв'ю з жінками, що працюють у сфері охорони здоров'я або у послугах соціального забезпечення та догляду. Я спитала їх про досвід під час сплеску пандемії ковід, про їхні думки щодо турботи та піклування у часи соціального дистанціювання, про зміну сприйняття гігієни, прання та «тягаря догляду».


Для Woven Network частини цих розмов я переписала на тканину, яку потім випрала, пропустила через віджимач і повісила сушитися (декілька разів підряд) - кожна тканина функціонувала як нераціональний палімпсест (текст, написаний зверху стертого старого тексту) їхньої розмови та цього складного часу.


Я подаю ці роботи як безумовно неефективні, шанобливі жести — залишки втіленої медитації на роботу, яку продовжують виконувати ці жінки, та як погляд на наш збільшений колективний тягар догляду.