Клаптики
це проект, який розпочався навесні 2018. Тоді я приймала у своїй зйомній київській квартирі виставку "Самодеструкція та турбота про себе", кураторкою якої була художниця та критикиня Валентина Петрова. Я долучилася до виставки із роботою "Клаптики", і з того часу продовжую цей проект.
Він - про непрості стосунки із собою та найріднішою людиною. Про любов, яка часом рятує, а часом - не дає дихати. Про турботу, на яку здатна лише одна людина у світі. Про турботу, на яку хочу бути здатна я. Про важкі предмети. Про їжу. Про самотність. Про пам'ять, яка конструює мене. Про почуття вини. Про вдячність. Про самотність. Про Жінку.
Він - про непрості стосунки із собою та найріднішою людиною. Про любов, яка часом рятує, а часом - не дає дихати. Про турботу, на яку здатна лише одна людина у світі. Про турботу, на яку хочу бути здатна я. Про важкі предмети. Про їжу. Про самотність. Про пам'ять, яка конструює мене. Про почуття вини. Про вдячність. Про самотність. Про Жінку.
Мої 90-ті тісно пов'язані із клаптиками тканини. Лляної чи бавовняної. Білої, ніжно-голубої, або в квіточки. Це були шматки спальної білизни, одягу, тощо. Із одних клаптиків мама шила мішечки для круп, іншими ми мили посуд, а деякі використовували як прокладки під час місячних.
Інколи мама присилає мені продукти новою поштою. Нещодавно я забрала одну таку посилку, і коли відкрила її, там теж були клаптики. У них мама завернула вирощену нею руколу, салат, петрушку, буряк, а також курку.
.
.
Я розмотала усі мамині гостинці, а клапті повісила сушитись на балконі. Я дивилась на них і подумала, що це, швидше за все, шматки якогось старого простирадла.
Сьогодні думала про коробки, які мені надсилає мама. Я виклала це в сторіз проекту. Художницю з Польщі зворушила загорнута в папірець малина. Я намагалася пояснити, що мама все життя тягає тяжкості, і ось шле мені посилки по десять кг замість п'яти (а у неї матка не тримається, буде вирізати). Мені здається, мене не зрозуміли, думаю, для когось посилки, що я отримую від мами, можуть виглядати дивно.
Я спробувала собі це пояснити, і зрозуміла - що це ж не про їжу, не про голод. Чи не про якусь реальну зрозумілу допомогу. Це щось ще крім цього, і важливіше цього. Додана цінність - це дар, ритуал. В зачарованому світі цей ритуал денатуралізовався, і став бачимим. Стало видно те, як це незвично. Мені раптом стало зрозуміло - це справжній скарб.
Я спробувала собі це пояснити, і зрозуміла - що це ж не про їжу, не про голод. Чи не про якусь реальну зрозумілу допомогу. Це щось ще крім цього, і важливіше цього. Додана цінність - це дар, ритуал. В зачарованому світі цей ритуал денатуралізовався, і став бачимим. Стало видно те, як це незвично. Мені раптом стало зрозуміло - це справжній скарб.
Під час резиденції woven network я отримала кілька посилок. Відкриваю мамині передачі, знаходжу шматки знайомих з дитинства речей - простирадла, штори, рушника. Цен речі з мого дому, речі з мого дитинства, вони повертаються до мене, дім повертається до мене шматками, або я конструюю собі інший дім. Ці речі живуть якесь своє ще одне життя, я хочу, щоб вони жили. Тому роблю із них скульптури.
Artist: Oksana Kazmina
We express our gratitude to European Union and House of Europe programme.
2020 - 2022